Хочу розповісти про дуже цікаву пригоду зі своїх подорожей. Це сталося в моїй першій подорожі з наметом по Кіпру. Після 14 днів подорожі я приїхав в місто Girne (Кіренія). Я пішов за місто, залишив свої речі в кущах і пішов в місто, я пройшов все місто до моря. Потім я повернувся, взяв свої речі і пішов шукати місце для намету. Я піднімався в гору лісом.

Поки не знайшов рівне місце для намету. Але я побачив стежку і захотів ще трохи піднятися, щоб подивитися, що там далі. Я залишив всі свої речі, взяв тільки фотоапарат, гаманець і мобілку. Трохи піднявшись, я вийшов на асфальтовану вузьку дорогу.

Пройшовши трохи дорогою, я побачив знак забороненої зони, але знак був повернений від мене, тобто я перебував в забороненій зоні. Я пішов по дорозі в іншу сторону і дивився на гори і місто внизу. І тут їде військова машина з солдатами, вони з подивом подивилися на мене, але як ніби мене не бачили, поїхали далі. Через деякий час вони поверталися, але я ще перебував на цій дорозі в забороненій зоні і тут машина зупиняється, військові кажуть мені щось, але я нічого не розумію по-турецьки. Вони показують, щоб я сідав в машину, я звичайно чинити опір не став і поїхав з ними, дивлячись на види міста внизу, потім я побачив багато військових машин. Приїхавши до військової частини, мене відразу пригостили чаєм. Їх командири довго думали, що зі мною робити, кудись дзвонили, давали мені якісь папери підписувати, але зрозуміли, що це марно, так як я не розумію що там написано. Потім мене посадили в машину, і ми кудись поїхали. Приїхали в госпіталь, мене відвели до лікаря і сказали лікареві, щоб вона перевірила моє здоров’я. Лікар поміряла мені тиск і температуру, подивилася на мене, послухала моє дихання чи серцебиття. Потім мене знову кудись повезли. Ми приїхали в поліцейську дільницю в місті і мене передали поліцейським.
Поліцейські почали допитувати мене через перекладачку. Я довго сидів в поліцейській дільниці, мене пригощали чаєм, водою, фруктами, печивом і іншою їжею, яку їли поліцейські. Потім мене запитали: якщо ми поїдемо зараз, чи зможу я знайти те місце де я залишив свої речі. Я відповів, що ні, тому що вже темно, днем так.
У мене був гарний настрій, я посміхався, але раптом мій настрій різко змінився, відбулося то про що я не думав. Мене відвели вниз, забрали у мене всі речі, тобто гаманець, гроші, мобілку, фотоапарат, шнурки з взуття, і повели мене за ґрати в камеру. Камера була дуже маленька по довжині і ширині, але стеля була високо, в камері було одне ліжко і смердючий коц. Я міг виходити з камери в вузький коридор і йти в туалет. Там також були інші камери, в камері знаходилося не більше однієї людини, але кожен міг вийти в коридор і може піти «в гості» до іншої камери. Тільки, якщо ув’язнений був буйним, то його закривали в камері, коли я там перебував, був один такий випадок. В одній з камер знаходився наглядач. Там не було ніяких вікон, стіни були брудними. Серед ув’язнених був киргиз, який володів російською мовою. Коли мене тільки привели він підійшов до мене і запитав, що сталося, чому мене посадили? Я відповів: зайшов у заборонену зону.
- Яку заборонену зону?
- Піднявся на гору і опинився в забороненій зоні.
А його посадили за те, що курив марихуану, хтось повідомив поліцейським, що він курить марихуану. Це вже не перший раз його закривали, раніше його закривали за бійку. Тепер його чекав суд. Він розповідав, що багато ув’язнених дуже довго сидять тут, тому що не мають грошей, не можуть найняти адвоката.
Одне мене заспокоювало, це те, що нам давали їжу :-) . Я думав, що я не буду там спати, бо ковдра смерділа, але так як я був стомленим, то заснув одягненим.
Вранці мене покликали, повели наверх і сказали, що зараз поїдемо за моїми речами. Мені наділи на руки наручники, і я з трьома поліцейськими поїхав туди, де я залишив свої речі. Коли ми піднімалися, хоча я був в наручниках, я йшов швидко, з поліцейських стікав піт. Потім один поліцейський десь пропав. Ми прийшли до моїх речей, вони пофотографували, я відразу взяв свою пляшку з водою, хоча я був в наручниках, але інші мої речі довелося нести поліцейським. Ми спустилися, сіли в машину і ще довго чекали третього поліцейського. У поліцейській дільниці перевірили всі мої речі і довго допитували мене різні поліцейські і вели записи.
Я говорив їм, що я не знав що там заборонена зона, не було ніякого дроту, ніякого знака, я просто йшов лісом в гору. Вони мені відповіли, що знав я чи не знав, був там дріт або знак чи не було, я зайшов у заборонену зону і цим порушив закон. Вони сказали, що там кругом на горах турки.
Мені погрожували депортацією, я подумав: хай депортують зі своєї незаконної республіки, тільки аби не закривали мене. Я навіть сказав їм: «Я вже не зможу прилітати до вас, прилітайте тепер ви до мене в Україну». Я думав: зараз мене відвезуть в аеропорт, посадять в літак, і я безкоштовно полечу. Я питав їх, чому вони так довго мене тримають, вони відповідали, що вони якраз працюють над тим, щоб швидше мене відпустити.
І тут … (l’o'l) :-O – близько 5 години вечора мене знову відводять в камеру. Киргиз мені перекладає, що я тут буду до 10 години вечора, потім мене відвезуть в аеропорт і депортують. Я аж руками схопився за голову, 5 годин сидіти тут?! Киргиз мені відповідає: «що таке 5 годин, я ще 3 доби повинен тут сидіти». Але не тут то було :-) , мені принесли поїсти і ще киргиз поділився зі мною своїм кебабом, який йому хтось приніс з друзів або родичів. Як тільки я поїв, мене відразу викликають, приводять наверх, відразу пригощають яблуком, перекладача вже не було, мені дають мобілку, перекладачка по телефону говорить мені, що мені хочуть віддати всі мої речі і відпустити мене і хочуть сказати мені, щоб я такого більше не робив – не ходив в заборонену зону. :-)

Фотографію знака забороненої зони поліцейські видалили, фотографії Кіреніі і інші мої фото з забороненої зони дивіться тут.

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *